Еволюція українців: як довіра якісно змінить наше теперішнє і майбутнє. Блог Олександра Савченка

Нещодавно у Львові відбулась професійна дискусія на тему: “Як створити інститути достойні довіри”, організована Центром економічної стратегії. В її рамках обговорювали найгостріші для України питання: недовіру до влади, правоохоронних органів та судової системи.

Зрештою, учасники резюмували: тільки формування громадянського суспільства (і в подальшому його тиск на систему) зможе створити якісну Україну. Ця ідея дуже глибока. Так в чому ж полягає її суть?

Мої співвітчизники часто запитують: чому Україна досі не може вийти на світову арену як повноправна і ефективна держава? Чому більше, ніж за 26 років незалежності та 3 революції, вона так і не відійшла від радянського минулого і досі не розуміє, що ми маємо шанс побудувати нову державу, вільну від комуністичних ідеалів, совітської пропаганди, перекрученої історії, неефективного управління та армії дешевих бюрократів? Чому в Україні, незважаючи на всі пережиті події (смерть революціонерів під час Революції Гідності, анексію Криму та трагічних втрат під час війни на Сході), донині існує явище “корупція”? Більше того, примітивні проблеми, з якими давно впоралися всі цивілізовані країни (будівництво і експлуатація доріг, автоматизація процесів надання послуг та документообігу в органах державної влади), у нас залишаються незмінно невирішеними? Таких запитань безліч та не дає спокою головне: чому Україна донині не може ввійти до світового списку прогресивних та успішних держав? Справа у тому, що ми донині перебуваємо на стадії формування громадянського суспільства і доки ми його не створимо, нічого не зміниться.

Слід чітко розмежовувати поняття “суспільство” та “громадянське суспільство”. Перше означає групу або спільноту людей, які об’єднанні спільними інтересами або співпрацею. Такі гармонійно взаємодіють у сферах виробництва, обміну, споживання життєвих благ і встановлюють межі поведінки за допомогою норм і правил (у тому числі – юридичних). Водночас, під громадянським суспільством розуміють таке ж об’єднання людей, але воно на рівень вище. Це група вільних та рівноправних особистостей, які взаємодіють один з одним на високому рівні, а держава забезпечує їх рівними можливостями вільно і безпечно розпоряджатися своїми силами, здібностями, майном, опираючись на право і власну правосвідомість. Таким чином, саме громадянське суспільство як об’єднання вільних автономних людей формує майбутню сильну, ефективну, правову державу. І саме цього нині Україні так не вистачає. Не можу сказати, як давно у нас розпочався процес переходу до формування громадянського суспільства, та головне нині усвідомити наступне: зміни в країні залежать від зусиль особисто кожного українця. Тобто, ніхто у світі не зробить за нас нашу справу. І так, шлях побудови справжнього громадянського суспільства тяжкий і тернистий… але ж це наша головна ціль.

Одним із перших кроків до реалізації цієї цілі має стати справжнє об’єднання. Мається на увазі об’єднання навколо спільних інтересів. І це можливо зробити лише за наявності довіри, якої нині, на жаль, у нас немає. Погодьтеся, що з плином часу українці перестали довіряти державі та один одному. Як приклад – різноманітні щорічні соцопитування щодо ставлення українців до влади, уряду, судів, правоохоронних органів, церкви і т. д. Результати таких досліджень, хоч і не завжди об’єктивні, проте формують статистику, яка частково допомагає збагнути реальність. Так, незмінним лідером довіри серед українських громадян залишається церква (за різними даними 50% і більше опитаних осіб довіряють церкві як суспільному інституту). Такий стан речей є нормальним, оскільки в більшості країн саме церква має найвищій рівень довіри. Наступними за рівнем довіри для українців є недержавні громадські організації та інші незалежні (прибуткові/неприбуткові) соціальні інститути (зокрема, 25-30% респондентів їх підтримують). Незважаючи на велику кількість громадських організацій в Україні, це також великий плюс на шляху формування громадянського суспільства. Поясню це тим, що філософський закон взаємного переходу кількості в якість таки втілиться в життя, і більшість фіктивних громадських об’єднання зникнуть, залишивши лише дійсно працюючі громадські платформи. Трійку лідерів суспільної довіри замикають Збройні сили України, і це не дивно, адже в умовах війни саме вони забезпечують безпеку населення.

У той же час, найменший рівень довіри українців припадає на владні інститути: президент, законодавча влада, органи державної влади та місцевого самоврядування, правоохоронні органи та суд.

Ми не довіряємо владі і вважаємо, що її потрібно позбутися, та коли в нас є можливість щось змінити, ми не йдемо на вибори, а потім скаржимось, що рівень життя в Україні тільки погіршується. Та яким би не було наше ставлення до виборів, слід розуміти: це основний інструмент будь-якої демократичної держави. І непотрібно применшувати його значення. Якби кожен громадянин мав належний рівень особистої відповідальності і завжди голосував на виборах, наше б теперішнє могло бути зовсім іншим. Більше того, навряд більшість осіб, які дискредитували себе під час перебування на владних посадах, змогли б донині їх обіймати. Отож, вибори – це правильний механізм впливу на владу з боку громадянського суспільства: кожен голос має значення, і своєю бездіяльністю ми тільки заохочуємо життя паразитів у владі. Тому нині нам терміново слід відновити довіру до виборів.

Ми не довіряємо владі, але часто забуваємо, що саме людина є джерелом влади в Україні (а не навпаки). Саме тому нам потрібно активізуватись і долучатися до управління, до діяльності влади. Ніхто окрім нас самих не зацікавлений у розвитку нашого оточення, будинку, міста. При цьому справжні зміни розпочнуться лише тоді, коли українці почнуть самі відмовлятися від неефективного управління і брати у власні руки вирішення усіх питань. До прикладу, однією з найбільш поширених в Україні проблем є занепад житлового фонду і погана якість надання житлово-комунальних послуг. Цікаво, що більшість людей вважає це проблемою міста або держави, а тому продовжують жити в занедбаних багатоповерхівках, сплачуючи захмарні кошти за їх обслуговування ЖЕКам. У той же час, інша частина громадян не боїться відповідальності, а тому управляє своїм майном сама, об’єднавшись в ОСББ. Ця ситуація проектується на відносини громадян із місцевою або державною владою. Людям слід самостійно об’єднуватись у групи за інтересами, аби досягнути спільної мети. Українці повинні довіряти соціальним інститутам і співпрацювати один з одним. При цьому, така робота може здійснюватися на різних рівнях: від звичайного інформування та консультацій громади з владою до безпосереднього вирішення питань шляхом різноманітних інструментів прямої демократії (референдумами, загальні збори, громадські слухання тощо).

І наостанок про недовіру до правоохоронних органів та судової системи. Тут, як і в попередніх пунктах, наголошу на формуванні співпраці людини з державою, оскільки тільки спільнота вільних і рівноправних людей зможе протистояти невігластву та свавіллю, яке причаїлося в цих органах. А проведення реформ, які зараз відбуваються в правоохоронних органах (як і люстрація суддів), безумовно, позитивно вплине на відновлення довіри суспільства до цих інституцій. Тому тут нам також слід підтримати зміни, а саме –контролювати їх реалізацію, аби стара система не запустила в реформи свій вірус.

То які конкретно зміни слід підтримати і що слід зробити особисто, аби запустити тотальну еволюцію, яка зробить із нас єдиний організм – громадянське суспільство? Гадаю, спершу слід відновити довіру до владних інститутів, а саме розпочати інвентаризацію всіх активів нашої держави. Зараз маю на увазі не лише фізичне майно, а людських ресурс. Мова йде про перепис населення, який в Україні проводили лише один раз у 2001 році. Окрім того, слід змусити органи державної і місцевої влади працювати прозоро (створити реєстри, автоматизувати надання адміністративних послуг, використовувати процеси е-демократії в публічному управлінні через “Prozzoro”, “Громадський” чи “Відкритий” бюджети тощо). А ще нам варто повсякчас підтримувати і співпрацювати з громадськими платформами (не перекривати їм повітря осудом чи недовірою, а навпаки – залучати громаду до управління активами). Тільки таким чином вдасться побудувати систему державного управління на засадах децентралізації, коли головні важелі впливу, як і фінанси, належать громаді на місцях (оскільки вона знає, як ними мудро розпорядитися).

Як бачите, шлях до формування громадянського суспільства в Україні безпосередньо пов’язаний із відновленням довіри. Останнє – це питання честі, гідності, любові до себе і країни, в якій живеш. Еволюція від просто суспільства до громадянcького суспільства, думаю, вже почалася. Як мінімум, кожен відчув себе частиною чогось етнічно великого і вагомого під час Революції Гідності. Важливо не загубити це відчуття і не розпорошитися в буденності та окозамилюванні, якими часто присипали свідомість українців. Давайте змінювати себе, а значить – і Україну. Впевнений, все вийде. Головне – навчитися довіряти. І, в першу чергу, своїм силам.

Автор: юрист столичної “Самопомочі” Олександр Савченко

Джерело: Канал 24

Додати коментар

Такий e-mail вже зареєстровано. Скористуйтеся формою входу або введіть інший.

Ви вказали некоректні логін або пароль

Вибачте, для коментування необхідно увійти.