Наталія ШУЛЬГА: Лише розумні виграють війни, долають кризи, забезпечують розвиток

1303 0

«Саме молодь визначає наше майбутнє. Нам треба вкладати в неї більше, ніж в будь-що інше… На уроках будуть розвивати в учнях гостроту розуму, на спортивних майданчиках — зміцнювати здоров’я і силу. Та найголовніше — школи прищеплять учням стандарти гідної поведінки, соціальні норми, дадуть уяву про добро і зло, правду і брехню. Освічене покоління, що не має цих цінностей, може виявитися більш небезпечним, ніж просто неграмотне»,— Лі Куан Ю, перший прем’єр-міністр Сінгапуру, автор «економічного дива».
Схожі погляди висловлює і відомий науковець, головний експерт групи РПР «Наука. Технології. Інновації», депутат Київради фракції «Об’єднання «Самопоміч» та голова постійної комісії з питань освіти, науки та інноваційної політики Наталія Шульга. У неї безліч цікавих ідей. Наприклад, пані Наталія пропонувала керівництву КМДА оголосити рік освіти у столиці — активно зайнятися модернізацією навчальних закладів, на це ЄС пропонує кошти. Однак особливої підтримки не знайшла. Так само проекти, пропоновані її комісією, дуже мляво проходять розгляд депутатами. Поки вищі посадовці не надто зацікавлені освітянськими справами, ми попросили Наталію Шульгу поділитися своїми думками з нашими читачами. З огляду на близьке завершення навчального року, говорили про школи.

Чи вплинули революція, війна на навчальний процес? І з точки зору функціонування шкіл, бо зараз «все для фронту», і щодо психологічного стану дітей.
Н. Ш.: Стосовно війни і цього загрозливого стану в країні, то, безумовно, він впливає на всіх, і дітей в тому числі. Ми намагалися на рівні Києва робити певні кроки для того, щоб компенсувати такі впливи. Це і підсилення роботи психологів, і впровадження курсу громадянської освіти, який принаймні дітям пояснює, чому виникають такі
загрози, чому виникають такі
ситуації.

Залучили додатковий штат психологів, чи вони є у школах?
Н. Ш.: Кожна школа має у штаті психолога. Але ми через Департамент освіти намагалися актуалізувати підходи в їхній роботі з огляду на ситуацію. Це особлива ситуація, нестандартна. Вона також пов’язана з тим, що є велика кількість переселенців. І ці діти неадаптовані до нових шкіл, нових умов. Тому вони потребують посиленої уваги. Багато з них перебували під обстрілами. Це вищий поріг наляканості, якого нема у інших дітей. Тому це додаткові вимоги до педагогів, психологів, медиків у школах.

  Коли приймали бюджет, говорили, що цього року витрати на освіту збільшено на кілька відсотків. Але інфляція все це з’їдає. Чи достатньо фінансування галузі?
Н. Ш.: Є таке поняття, як державний стандарт освіти. І він включає в себе не тільки перелік дисциплін, які діти повинні засвоювати. Він включає в себе такі речі, як забезпечення виконання цього стандарту. Сюди входить і харчування, і забезпечення миючими засобами тощо. Статистика свідчить, що ніколи цей стандарт не був забезпечений в Києві стовідсотково. Залежить від району, але в середньому десь 80-85 %. Ця дірка у фінансуванні перекладається на батьків в різний спосіб, різними механізмами. Це не нові проблеми, вони успадковані.

  Перший квартал року минув. Як функціонує мережа шкіл? Не зверталися до вас керівники з нагальними проблемами?
Н. Ш.: Ми мали гостру проблему з харчуванням школярів, яка виникла через адмінреформу: держава переклала це питання на муніципалітети. На щастя, нам вдалося його вирішити. В цьому році нічого кричущого поки не виникало.

  До речі, про харчування. Депутат Алла Шлапак висловила ідею, що треба всіх дітей харчувати безкоштовно. Це нереально?
Н. Ш.:  Пані Алла оголошувала ту ідею, яку ми обговорювали на міжфракційному об’єднанні «За рівні можливості». Я пропонувала взагалі відмовитися від порційного харчування. Дослідження показало, що максимум 20 % дітей їдять ті порції, які передбачені. Решта або їдять частково, або взагалі не їдять. Тому пропозиція моя була такою, щоб відмовитись від порційного підходу, а організувати все у вигляді буфету, коли дитина приходить і бере те, що їй хочеться з’їсти: хто хоче яблуко, хто хоче салатик, хто пиріжок, котлету чи молочне і так далі. Це і дешевше виходить. Та поки ми не знайшли консенсус, щоб це питання пішло. Рішення по освіті дуже важко проходять. З 7-8-ї спроби. Для колег-депутатів є питання пріоритетів в інших галузях.

  Про пріоритети. От зараз — все для фронту, і тому освіта, мабуть, теж не отримує тієї уваги, на яку заслуговувала…
Н. Ш.: Щодо «все для фронту». Це не виправдання. Армія фінансувалася і раніше досить серйозно. Питання в тому, що її розграбовували. Зараз теж управління викликає серйозні сумніви. Навіть якщо збільшується фінансування через війну на якийсь відсоток, це ні в якому разі не може перешкоджати виконанню основної базової функції суспільства, а її виконує саме освіта і наука. Якщо не буде нормально та повноцінно забезпечена ця ділянка, у нас взагалі не буде майбутнього. Сподіваюся, нинішній склад Київради усвідомить це. Лише розумні перемагають у війнах, долають кризи, забезпечують розвиток.

  Але поки що ви посилення уваги не бачите?
Н. Ш.: Ну я ж кажу, що питання освіти приймаються з 7-8-го разу. І це коштує надзусиль. Значна частина теперішніх депутатів розглядає середню освіту, як бізнес. Це важко пояснювати колегам з Європи. В усьому світі приватна освіта займає від 30 % до 70 %, як в Нідерландах. І це нормально. В приватних закладах стовідсотково освітній стандарт забезпечено. І прозора звітність.

  У наших приватних закладах теж?
Н. Ш.: Так. Але їх у нас мало, всього 3 %.

  Ви багато часу працювали в США?
Н. Ш.: Так, 13 років.

  Що, на ваш погляд, можна було б запозичити для наших шкіл?
Н. Ш.: У нас зберігається традиційний для пострадянського простору підхід — давати багато на запам’ятовування. А от фінська система (я є її прихильницею) побудована на дослідженнях. У школах, в садочках. І це дає феноменальний результат.
Уявіть, у Фінляндії немає домашніх завдань, немає визначеного часу уроку: може бути 30 хвилин, може бути дві години. Чому? Бо вчитель є науковий керівник, ментор. І до того, ж повна інклюзія. Всі, навіть діти з синдромом Дауна, вчаться в загальній групі дітей.
На жаль, наша школа має підхід сегрегаційний. Дітки, які мають якісь дефекти, особливі потреби, сегрегуються в окремі класи, групи, в окремі інтернати. Їх з самого початку роблять іншими. Всі діти мають бути рівними для вчителя, а його завдання — видобути в дитині все найкраще, що вона може проявити. У нас є таке поняття «обдаровані діти». Це також сегрегація. Бо є обдаровані. А які інші? Відсталі? Необдаровані? Це помилкова річ, від якої треба відмовлятися. Питання не в дітях, а в якості підготовки
вчителів.

З’явилася інформація, що підручники незабаром стануть платними. Безкоштовно їх отримуватимуть лише соціально незахищені. Ви чули про таке?
Н. Ш.:  Знаєте, оці всі роки, коли стандарт недофінансовувався на 15-20 %, всі витрати перекладалися на батьків в різних формах. Це незаконно. У чиновників, депутатів виникає спокуса — а чому ми повинні виконувати закон? Чому ми повинні виконувати бюджет? Якщо батьки і так перебирають на себе такі речі. Хай платять за харчування, за підручники, за ремонт… Але моя позиція: поки є закон — все решта від лукавого. Невиконання закону повинно каратися.

  А за кордоном підручники безкоштовні для школярів?
Н. Ш.: Сто відсотків безкоштовно.
У лютому ви презентували дослідження роботи благодійних фондів в школах міста. В чому їх суть?
Н. Ш.: На жаль, ця презентація розкрила дуже цікаву ситуацію з батьківськими фондами. Ще раз наголошую, за законом збирати гроші в державних закладах з батьків не можна. Це нелегально. Тим паче на території школи. Але батьки, батьківські комітети можуть проявляти певну благодійність. І якщо вони погоджуються робити якийсь проект для школи, ми не можемо їм це заборонити. Питання в тому, як вони це роблять. Я почала вивчати це питання, і відкрилася ціла палітра зловживань. Це те, що називають корупцією в освіті. А для мене уявити, що освітянин або науковець є корупціонером — це нонсенс. Причина в тому, що зарплати такі маленькі, що спокуса десь щось отримати — велика. У Києві 1300 грн отримує молодий вчитель!

  А надбавки?
Н. Ш.: Ну 20 % муніципальної надбавки — загалом 1450 грн. Це нормально? У Києві можна прожити за такі кошти? Ця спокуса вже закладена невідповідними зарплатами. Коли я побачила цю ситуацію, вирішила, що можу собі дозволити зробити такий подарунок батьківським комітетам. Покликала найкращих юристів, які працюють в благодійності, дала їм технічне завдання: знайти благодійну форму, яка виключає директора, вчителя, завуча, яка є прозора, саморегулююча, доступна для всіх учасників: і маленьких садочків, і великих шкіл. Вони підготували універсальний статут благодійної організації. Моя візія — в кожному районі може бути апробована одна така організація з різними учасниками. Все дуже зрозуміло і прозоро організовано. Крім того, чим більше учасників, тим менші витрати на управління. Реакція була дивна. Прийшли «батьки SOS», які найбільше кричать про зловживання в цій сфері, і кажуть: «нам це не потрібно».

  Ви раніше казали, що є сенс розробити комплексні програми для шкіл та садочків?
Н. Ш.: Аналіз показав, що у нас є мінімум шість програм, які стосуються освіти. Вони виконуються в середньому на 10 %. Такі дебати, така боротьба іде між депутатами під час їх обговорення, а потім — пшик: закладаються кошти на ті активності, а потім — невиконання. Я прихильник розробки однієї комплексної програми інноваційного розвитку міста, де освіта, наука та інновації будуть мати гідне відображення, відповідно до конкретних потреб міста/

 

джерело: Ігор СВАЧІЙ | «Хрещатик»

Дізнавайтесь найважливіші новини Києва у нашому Telegram-каналі:
T.ME/SAMOPOMICHKYIV

Читайте також:

09 травня

Відродження «Братислави»: на Оболоні з’явиться...

1577 0 61
03 березня

#ВетоНеЗупинитьЗміни: в мережі набирає обертів...

2143 0 2
06 лютого

“Закликаю громаду допомогти провести...

1196 0