Три роки після Євромайдану: Київ бореться з візією. Блог Сергія Гусовського

Наприкінці травня виповнилося три роки з того моменту, як нова міська влада Києва на чолі з Віталієм Кличком взялася за управління столицею. Мені дуже хотілося б написати, що за ці роки очікування людей виправдалися, і в місті відбулися необхідні системні зміни. Хотілося б написати, що столиця держави почала рухатися за траєкторією сталого розвитку і є прикладом для інших міст України. Але, на жаль, замість цього змушений констатувати: міська влада Києва переважну більшість часу займається точковими поліпшеннями та створенням міфів про реформи.

Звісно, деякі зміни в місті таки відбулися: були відремонтовані окремі ділянки доріг, знесено кількасот кіосків, відкрився міський велотрек, з’явилися наземні пішохідні переходи на Хрещатику. Однак це не той масштаб змін, якого прагне суспільство. Наразі у Києва є, як мінімум, декілька системних проблем.

По-перше, в місті не існує справжньої Стратегії розвитку. Попередня датована 2011 роком, і нею ніколи не користувалися. Тепер команда Кличка намагається її формально актуалізувати, а не ініціювати створення нової. У Берліні перед затвердженням стратегії розвитку міста протягом 18 місяців було зібрано більше 1,000 думок і пропозицій громади та фахівців, проте київську стратегію уточнили за півроку силами PriceWaterhouseCoopers і чиновників КМДА.

У цьому неякісному документі лише двічі згадується лівий берег. І це при тому, що там живе майже 40% населення Києва, а робочих міст там недостатньо. Такий дисбаланс спричиняє величезні затори на мостах вранці та ввечері. Також на лівому березі недостатньо дитячих садків і шкіл. Ми ніколи не зведемо достатню кількість мостів і об’єктів соціальної інфраструктури, якщо будемо продовжувати будувати на лівому березі купу житла шаленими темпами лише тому, що є попит. Допоки у Києві не буде розроблено Стратегію за участі громадськості, місто рухатиметься навпомацки.

Наступна проблема – чинний генеральний план, який було ухвалено ще на початку 2000-х, який є застарілим і не реалістичним. Передбачалося значне розширення меж міста. Наразі його площа складає 84 тисячі гектарів, а повинно було бути майже вдвічі більше. Але ніхто з цього приводу не проводив переговорів з облрадою чи обладміністрацією, а якщо й проводив, то не було досягнуто компромісу. Команда мера не спромоглася на розроблення і затвердження нового Генерального плану міста. Натомість зосередилася на прийнятті десятків документів, кожен з яких визначає характер розвитку в масштабах двох-трьох кварталів. Результат –  хаотична клаптикова забудова, позбавлена соціальної інфраструктури.

Статистика вражає: в середньому на 37 нових квартир в Києві будується одне місце в дитячому садку та одне місце в школі. І це при тому, що і садки, і школи значно перевантажені. Сьогодні на 100 місць претендує близько 120 дітей. Що робити? Ми повинні обмежити кількість дозволів на житлову забудову, допоки не буде чіткої програми відновлення балансу. У довгостроковій перспективі повинен бути розроблений новий Генплан, який буде відповідати Стратегії міста.

І, нарешті, найгострішим питанням є самоврядування. У нас його немає. Ще за часів Януковича (у 2010 році) у Києві були скасовані районні ради, щоб не заважали правити «з гори». Управління столицею досі здійснюється з Адміністрації Президента. Саме Президент України призначає голів районних державних адміністрацій, до повноважень яких входить вирішення найдрібніших соціальних питань, а діючий мер та депутати провладної більшості Київради зацікавлені в тому, щоб зберегти статус кво. Тому вони блокують будь-які спроби відновити районні ради. Отже, маємо управлінську вертикаль без жодних ознак самоврядування. При цьому депутати Київради мають опікуватися усім –  від асфальтування дірок на дорогах до прийняття стратегічних рішень.

Слово «децентралізація» – це просто пустий звук для Києва. Місто було викреслено із переліку європейських столиць, де самоврядування дійсно працює. У всіх цих містах діє дуже простий принцип – якщо райрада не може прийняти якесь рішення, то вона делегує його на вищий рівень. У Європі більшість місцевих проблем вирішуються на районному рівні, що збільшує ефективність управління.

Перелік невирішених проблем є більшим, ніж хтось може подумати, і він зростає.

Розмови про електронний квиток на проїзд у громадському транспорті так і лишаються розмовами, а друге місце (після метро) за кількістю перевезених пасажирів посідають маршрутки, які приймають сплату за проїзд виключно готівкою. Залишаються невирішеними і екологічні проблеми, включаючи небезпечний рівень забруднення повітря і 200,000 тон ртуті, які знаходяться на території колишнього заводу «Радикал» в оточенні житлових будинків і торгових центрів. Договір з «Київенерго» (на управління теплогенерацією і тепломережами міста) добігає кінця наприкінці року, а тендер для залучення сучасного оператора не проведений…

Кличко сказав: «Київ – серце України. Зміни починаються в Києві». Це хороше твердження, але наразі воно залишається видаванням бажаного за дійсне. Ми зобов’язані бути лідером реформ і потужного руху в напрямку сталого розвитку. Інакше Київ втрачає право називатися столицею і перетворюється на сумне місто, яким управляють жадібні чиновники і політикани.

Джерело: Atlantic Council

Читайте також:

16 березня

Київрада не підтримала звернення до влади щодо...

412 0 5
10 березня

Замість скверу в Святошинському районі...

265 0 29
07 лютого

Як киянам повернути контроль над власним містом?

267 0

Додати коментар

Такий e-mail вже зареєстровано. Скористуйтеся формою входу або введіть інший.

Ви вказали некоректні логін або пароль

Вибачте, для коментування необхідно увійти.